ГРИБОВИЦЬКИЙ ПОЛІГОН:
ОСТАННЯ ЗМІНА
Маршрут приміського автобуса «Львів – Рава-Руська» минає усі місця, що тепер пам'ятатимуть про трагедію Грибовицького сміттєзвалища. Рух починається на вулиці Б. Хмельницького, неподалік ЛКП «Збиранка», де до 30 травня 2016 року працював екологом Олександр Бутін. Через півгодини автобус прибуває в Жовкву. Там до 30 травня 2016 року проживав із сім'єю старший лейтенант Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) Андрій Вненкевич. У пункті призначення – Рава-Руській – самі залишилися друзі та родичі ще двох надзвичайників: Юрія Рудого та Богдана Юнка. Більш як за півроку після обвалу сміття на Грибовицькому полігоні ми зустрілися з родинами цих чоловіків, аби відновити хронологію їхньої останньої зміни.

«Найжахливіше те, що ми так і не змогли попрощатися»
Напередодні Дня всіх святих та поминання померлих доньки загиблого Олександра Бутіна Олена та Вікторія були в церкві. Вони хотіли запитати, куди приходити до батька, тіла якого так і не знайшли під лавиною побутових відходів. Жінкам відповіли, що коли будуть остаточні документи про загибель, можна встановити табличку на могилі їхньої матері та навідуватися туди. Цього року Олена запалила лампадку просто біля Грибовицького сміттєзвалища. Члени муніципальної охорони, що чергували той день на об'єкті, мовчки пропустили її. Вони давно впізнають близьких Олександра Бутіна.

Олександр Бутін (праворуч)
та його сват Віктор
дають інтерв'ю для
одного з телеканалів
Олександр Бутін (ліворуч) із зятем Миколою. За словами Вікторії Бутіної, чоловіки завжди добре розумілися.
30 травня був понеділок. На вихідних пан Олександр відпочивав за містом, а після повернення одразу поїхав у Великі Грибовичі, аби завести на полігон землю та прослідкувати, щоб джерела загоряння належно засипали. Про це свідчить акт, який ЛКП «Збиранка» видало Олені невдовзі після обвалу.

Олександр Бутін їздив на Грибовицький полігон майже завжди, коли траплялася пожежа – зробити заміри, з'ясувати, наскільки там небезпечно з екологічної точки зору. За словами його доньок, такі «відрядження» були невід'ємною складовою роботи, адже сміттєзвалище спалахувало регулярно, у будь-яку пору року.

За інформацією працівниці, що чергувала той день на вахті, пан Олександр прийшов у «Збиранку» трохи пізніше, ніж завжди, близько десятої години. На роботі залишилися його особисті речі – одяг, що він його змінив на форму, ключі від дому. Усе згодом вилучили для слідства правоохоронні органи. Незважаючи на ці деталі, родині Бутіних до сьогодні закидають: «А, може, у той день Олександра Бутіна не було на полігоні, може, він взяв відгул?..»

Близько тринадцятої години Вікторія востаннє чула голос батька. Вона була вдома з дитиною і чомусь вирішила подзвонити. Того разу розмова була недовгою – пан Олександр сказав, що ще зайнятий.

Біля п'ятнадцятої години він підійшов поговорити з надзвичайниками – Андрієм Вненкевичем, Юрієм Рудим, Богданом Юнком і Андрієм Іванцевим. У цей момент із висоти більше 90 метрів сунула хвиля сміття площею 24 000 метри квадратні. Експерти вважають, це сталося, оскільки нижні шари сміття розмокли під час гасіння пожежі, і конструкція з відходів почала втрачати рівновагу. Із п'ятьох чоловіків врятуватися вдалося лише Андрієві Іванцеві.

Саме він міг би підтвердити, що бачив Олександра Бутіна на полігоні перед обвалом. Свідчення пана Андрія допомогли би визнати працівника ЛКП загиблим. Проте наразі чоловік заперечує, що бачив на місці кого-небудь, окрім трьох своїх колег із ДСНС.

За словами Олени та Вікторії, одразу після трагедії вони натрапили на сюжет одного з місцевих телеканалів, у якому Андрій Іванців говорив, що сміттям накрило саме четверо, а не троє людей. Проте вже під час повтору, кажуть жінки, цей уривок вирізали.
Сам же Андрій Іванців відмовився від будь-яких коментарів із цього приводу. «Мене вже замучили. Я не бачив працівника ЛКП «Збиранка» і більше нічого не буду говорити», – сказав він під час телефонної розмови.
Єдине підтвердження слів Олени та Вікторії, яке нам вдалося знайти, – матеріал «24 каналу» від 30 травня, де міститься таке: «Один із рятувальників, якому вдалося врятуватися, розповів, що зсув сміття нагадував землетрус. Саме на його очах чотирьох чоловіків накрило сміттєвою лавиною».

Тобто, якщо слова пана Андрія відтворені точно, він усе-таки бачив Олександра Бутіна разом із трьома пожежниками, та через певні причини не хоче про це говорити.


Олена та Вікторія вважають, Андрій Іванців не йде на контакт, бо на нього тиснуть. Жінки побоюються, що комісія, створена для розгляду справи Олександра Бутіна, робитиме все, аби в їхнього батька залишився статус зниклого безвісти. Тоді, кажуть вони, не треба буде шукати винних у його смерті.
Олександр Бутін зі своєю першою онучкою Веронікою - донькою Олени.
Відповідно до українського законодавства, якщо є підстави «вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», суд може оголосити її померлою протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії.

Однак, щоб зробити будь-які висновки, ця комісія має отримати необхідні документи від правоохоронних органів і Державної служби України з надзвичайних ситуацій. А поки що родині Бутіних залишається тільки чекати.

Вікторія вважає, що тата не шукали так завзято, як інших чоловіків, адже він не рятівник, і поруч не було колег, які доклали би максимум зусиль, аби знайти тіло.

Родина Бутіних уже не сподівається опізнати пана Олександра – після того, як тіло стільки місяців пролежало серед токсичних відходів, навряд чи це буде можливо.

«Ми просто намагаємося вірити, що батька все-таки визнають загиблим, і цей жах нарешті скінчиться».
«Андрій вважав, що пожежа на сміттєзвалищі розпочалася не випадково»
Андрій Вненкевич
У вівторок 31 травня 2016 року члени профспілки Жовківського районного відділу ДСНС мали вийти на акцію до будівлі Львівської облдержадміністрації. Страйк ініціював засновник профспілки, пожежник і депутат Жовківської міської ради Андрій Вненкевич. Він спільно з надзвичайниками області хотів виступити проти незадовільних умов праці, зокрема низьких зарплат і поганої амуніції.

Проте 29 травня запалало Грибовицьке сміттєзвалище. Андрій Вненкевич та його дружина Анна дізналися про це на шляху з недільної служби: подружжя бачило, як з відділу ДСНС виїжджають пожежні машини. Наступного дня була Андрієва зміна, тож 30 травня він також вирушив на полігон. До того часу вогонь уже майже ліквідували. Караул Вненкевича мав лише зробити так звану «проливку», щоб сміття не загорілося знову, і згорнути пожежні рукава.

Однак, коли роботу вже майже закінчили, стався обвал. Акція протесту після загибелі Андрія так і не відбулася.


Скріншот своєї переписки з Андрієм Вненкевичем у мережу виклала Наталія Шелестак, громадська активістка та координаторка ГО «Варта 700»
«Пожежі на сміттєзвалищі траплялися часто, але такого масштабу – уперше. Андрій був для керівництва як кістка в горлі. Я вважаю, це був навмисний підпал», – Анна Вненкевич
Андрій Вненкевич пригощає кулішем жителів Жовкви
30 травня о 7:30 машина з Андрієм Вненкевичем і Богданом Юнком виїхала на Грибовицьке сміттєзвалище; за кермом був Андрій Іванців. Чоловіки поміняли перший караул, що гасив пожежу протягом ночі.

«Мені пізніше розповідали, що пожежники тієї нічної зміни були мокрі, змерзлі та голодні, – згадує Анна, – це в принципі типова ситуація. Їжу приносили місцеві мешканці, аби хоч якось підтримати хлопців».

Анна Вненкевич зателефонувала чоловікові близько полудня. «Ми домовилися, що я заїду до Андрія увечері, привезу йому щось поїсти. Але вже о пів на п'яту до мене зайшла родичка, що працює в пожежній, і розповіла про обвал. При цьому ніхто з керівництва нічого не повідомив. Пізніше вони пояснювали, що не знали, як сказати…»

Це останнє прижиттєве фото Андрія Вненкевича. Світлину на камеру мобільного телефона зробив Богдан Юнко незадовго до зсуву сміття. Богдан єдиний серед загиблих, чий телефон вдалося знайти після трагедії.

На фото Андрій Вненкевич стоїть приблизно на тому ж місці, де його та ще трьох чоловіків наздогнала лавина. Добре видно, що кут нахилу сміття в деяких місцях перевищує 45 градусів. Стрімкий схил дав розігнатися лавині до такої швидкості, що трьох рятівників віднесло до гудронних озер (правий верхній кут фото). Це більше трьохсот метрів від місця, де стоїть Андрій.

Андрія Вненкевича знайшли на наступний день після зсуву сміття на глибині двох метрів. Він знаходився недалеко від Юрія Рудого, тіло якого відшукали першим.
Анна Вненкевич згадує: «Коли ми в неділю йшли з церкви додому, проходили повз цвинтар. Андрій сказав, треба звернутись до мера, аби завезти трохи землі та засипати велику яму в одному місці. Я тоді пожартувала, мовляв, тобі ще тільки про кладовище не вистачало переживати…»
Андрій і Анна Вненкевичі
Президент Порошенко нагородив Андрія Вненкевича орденом "За мужність" III ступеня, посмертно.
Після смерті чоловіка Анні Вненкевич передали висновок внутрішнього розслідування ДСНС України. Згідно з цим документом, ніхто не міг передбачити нещасного випадку.

Анна розповідає, як не могла підійти до труни чоловіка через сморід, від якого перехоплювало подих. Медики пояснили, що це ціна за надто довгий контакт із розпеченим токсичним сміттям. Сама ж Анна Вненкевич після перебування на полігоні мучилася від кашлю та висипки більше двох тижнів. «Це справжнє пекло. Це краще не бачити».

Зараз Анна працює диспетчеркою у львівському відділі ДСНС і виховує двох синів – Дмитра та Дениса. Їй, як і дружинам двох інших загиблих рятівників, мерія Львова пообіцяла квартири в новому будинку на вулиці Червоної калини.

Натомість, Анна розповідає: «В один із разів, коли ми звертались, нам сказали, що майно міської ради під арештом. Незабаром арешт зняли, тож ми почали телефонувати ще. Жіночка на лінії відповіла, що процес затягується і що нам треба здіймати кіпіш, інакше квартир не буде. Наразі чекаємо, звернулися по юридичну допомогу».

«Я почала шити чоловікові нову форму, та не встигла»
До подій на Грибовицькому полігоні Ірина Юнко та Олеся Руда ледь знали одна одну. Тепер вони погоджуються давати інтерв'ю лише вдвох. Доля звела жінок 30 травня, коли Богдан Юнко та Юрій Рудий опинилися під завалом. Відтоді Ірина та Олеся намагаються триматися разом.
Юрій і Олеся Руді
Богдан та Ірина Юнки
з донькою Анастасією
Юрій і Олеся Руді з першою донькою Магдалиною
«Я почула в новинах, що Андрія Вненкевича не можуть знайти, і заціпеніла. Була впевнена, що як із ним щось трапилося, то і мій Богдан у біді. Вони були найкращими друзями, не раз один одного рятували, а 31 травня планували разом виходити на акцію», – згадує Ірина.

Дізнавшись про початок пошуків, Олеся та Ірина одразу ж виїхали на полігон. Ірина була там близько десятої вечора, ночувала в палатці, зранку благала рятівників якнайшвидше відновити пошуки. Олеся ж залишила на батьків кількамісячну доньку Дарину, яка була тоді на грудному вигодовуванні. Дитина відмовлялася їсти суміші. За один день Олеся була змушена декілька разів їздити туди і назад.

За словами жінок, спочатку пошуки організували саме в тому квадраті, де згодом знайшли всі тіла. Рятівники керувалися свідченнями Андрія Іванціва, який бачив, як Вненкевич, Рудий і Юнко намагалися втекти від лавини по схилу вниз, тому й вирішили шукати чоловіків біля гудронних озер з розрахунком, що хвиля сміття протягнула їх за собою. Проте, коли приїхало керівництво, дали команду разом з технікою підійматися вище. Таким чином, було втрачено коштовний час.

Богдан Юнко (праворуч) та
Ірина Юнко (ліворуч)
на весіллі у друзів
«Ми до останнього мали надію. Навіть тоді, коли керівництво ДСНС почало дзвонити, щоб замовити форму для хлопців у труни». Судмедекспертиза встановила, що Юрій Рудий залишався живим упродовж приблизно п'ятьох хвилин після обвалу сміття.



Зранку 31 травня на Грибовицький полігон викликали курсантів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. До пошукових робіт доєдналося також чимало місцевих волонтерів. За спогадами Ірини Юнко, більшість із них прийшли зі звичайними граблями й гадки не мали, що робити з тисячами тонн сміття.
Жінки вважають, пожежу треба було відразу гасити за допомогою авіації, адже постійно була загроза нового зсуву, і жертв могло бути набагато більше. «31 травня ДСНС повідомила, що на Грибовицькому полігоні утворилася нова тріщина шириною 6 сантиметрів. Роботи час від часу призупиняли. Але загалом це просто везіння, що не сталося іншого обвалу», – каже Ірина.
На цьому відео добре видно, як рятівники гасять чергове задимлення, стоячи під вертикальною стіною зі сміття.
А тут екс-директор ЛКП «Збиранка» Богдан Горбаль демонструє ще одну небезпечну ділянку на вершині гори з відходів. Там тріщину вже доводиться вимірювати не сантиметрами, а метрами.
«Юра мав форму, яка горіла навіть за невисоких температур. Тобто, амуніція, що мала би захищати його, була додатковим фактором небезпеки. Напочатку травня я почала шити йому нову форму, із ліпшої матерії. Але не встигла».
Ірина та Олеся сподіваються, що після трагедії на Грибовицькому полігоні умови праці надзвичайників в Україні покращаться, а керівництво більше дбатиме про безпеку своїх працівників.

«Юра постійно робив набагато більше, ніж мав би, відповідно до своїх обов'язків. У них в частині регулярно виходили з ладу пожежні машини, а він майстрував то все, бо знав як. Ті машини були настільки старі, що Юрів тато декілька разів тягнув усю бригаду на власному тракторі».



Усі четверо чоловіків, що загинули на Грибовицькому сміттєзвалищі, не були байдужими до проблеми полігону. Олександр Бутін як еколог працював над проектом станції очистки інфільтратів; Андрій Вненкевич на волонтерських засадах ліквідовував наслідки витоку кислих гудронів у січні 2016 року; Юрій Рудий і Богдан Юнко неодноразово ризикували життям, аби загасити чергову пожежу на сміттєзвалищі. Сьогодні родичі кожного з цих чоловіків сходяться на одному: хочеться вірити, що хлопці не дарма віддали життя, що проблему Грибовицького полігону вирішать раз і назавжди.

Made on
Tilda